Еволюція туристичного харчування

Покопавшись у пам’яті, кожен із нас згадає свій перший туристичний похід і всі радощі пов’язані із ним. Із приємного – це момент, коли перед тобою вперше розгортається панорама гір, запах соснового лісу і вечір у компанії біля багаття. Але є і інший, темний і зловісний бік, сповнений болю і страждань. Думаю, в багатьох досвід буде подібним до мого: важелезний і незручний рюкзак, великі радянські намети і спальники, маса одягу і речей «про всяк випадок».

Ну і звичайно, харчі. Пачки гречки і макаронів, згущонка (жерстяна (!) банка), картопля (для запікання у вогнищі ) і тушонка: купована – в металевій, або ж домашня, у скляній баночці. Не буду грішити, стверджуючи, що домашня тушонка, або запечена в багатті картопля – це не смачно. Але тягти ці кілограми весь день на власній спині, а коли ти вже ледь притомний після важкого переходу, мрієш про смачну вечерю, розпочинати збирати хмиз для вогнища, а потім мити казанок і гору посуду – досить-таки сумнівне задоволення. Це ще не згадуючи про погоду, яка може ой як не сприяти романтичній вечері на лоні природи.

Якщо подумати, то культура туристичного харчування в нас присутня із давна . Ми, як нащадки козаків та чумацтва, маємо уявлення про те, що їжа у поході має бути ситна, легка, довго зберігатися і її має бути вдосталь. Тому, що таке сало із спеціями, куліш, сухарі та в’ялене м’ясо, думаю, знає кожен український турист. Та, попри те, що вірність традиціям – це дуже шанована риса, ніяк не зрозуміло, чому багато мандрівників досі користуються дідівськими методами і не намагаються хоч трохи полегшити собі нелегкі похідні будні.

Не зважаючи на те, що різні тревел-блогери у власних статтях й інтерв’ю згадують про сушену чи сублімовану їжу та зручність її використання у поході, досі трапляються джерела, де в денний рекомендований раціон туриста входять рис, вершкове масло, сухе молоко, гречка та макарони. Ну, що ж, смакові уподобання – це особиста справа кожного, як і підготовка до походу. Бо якщо хочеться хардкору, то треба робити собі хардкор. Та все ж, наведу кілька аргументів, чому, на мою думку, сучасному туристу слід обирати сушену чи сублімовану їжу.

Комфорт. Так-так, гірський похід може бути комфортним (звісно, все пізнається у порівнянні). Оскільки їжа висушена, то вага її зменшується у 3-5 разів, залежить від виду продуктів та кількості вологи, яку вони містять у сирому вигляді. Відповідно, це зменшує об’єм і вагу рюкзака, що, у свою чергу звільняє місце для додаткового спорядження (або ж косметички, що кому необхідніше). Також, сушені страви – це суттєва економія сил та часу при приготуванні, бо готувати їх не складніше, ніж чай або каву. Все що потрібно – це просто залити страву кип’ятком і почекати 3-5 хв. А якщо обирати їжу в термопакетах, то і посуд мити не треба. Таким чином, на привалі отримуємо додатковий час для відпочинку та насолоди довколишніми пейзажами, а при негоді нема необхідності куховарити на дощі та вітрі.

Це економія. Особливо при подорожах у Європу, де за скромний обід доведеться викласти 20-30 євро. Знову ж таки, знайомство з місцевою кухнею – це невід’ємна частина будь-якої мандрівки, але можливість менше проїсти і більше побачити – безцінна.

Це смачно. Не варто плутати сушені страви із «мівінкою» чи супчиком у брикетах. Уся їжа (як мінімум, страви «James Cook») зварена із натуральних складників та смакує справді по-домашньому. Тому, якщо стежите за власним харчуванням, або ж мандруєте з малюком – не вагайтесь, сушені страви – те, що треба.

На завершення. Світ не стоїть на місці, кожного дня з’являються новинки, що роблять наше життя зручнішим і туристична індустрія в даному питанні не виняток. Якщо на зміну картам і компасам прийшли геотрекери, старим армійським берцам – легенькі трекінгові кроси, то і туристичне харчування зазнало позитивних змін.

Можливо, не всі погодяться із даною у статті оцінкою сушених страв, але в будь-якому випадку, раджу спробувати і поділитися власною думкою.

Вдалих та смачних усім мандрівок!