Аляска. Путівник у край ведмедів і безмежної криги від фотографа Lina Chu

 

• Жити у місці з однією із найбільших популяцій ведмедів грізлі на Землі
• плавати серед гігантських тисячолітніх айсбергів
• заїхати в єдине містечко в радіусі 160 км і при цьому випадково натрапити на сільський концерт
• побачити полярне сяйво
• проїхати автостопом 489 км
• заїхати за полярне коло
• побачити 38 ведмедів (з них 4 ведмежата), лисиць, лосів, вовка, дикобраза, зайців та гірських кіз в дикому середовищі – DONE.

Мені пощастило провести місяць в подорожі по Алясці та відчути її простору, тиху дикість. Для того, щоб відвідати цей штат, мандрівнику не потрібно багато доводів. Та навіть більшість американців там не було. Тож, якщо Аляска є у твоєму списку місць, які ти хочеш відвідати, сміло читай статтю та плануй свою подорож в цей дикий штат.

Мене звати Ліна (Lina Chu), я тревел та лайфстайл фотограф, останні два роки жила та подорожувала по США, півроку з них я провела на дорозі у тірдроп (teardrop) трейлері, який ми збудували разом з моїм нареченим Петром. В сумі ми відвідали 34 штати, 42 національних парки та проїхали понад 42 тис. км американських доріг. Один з останніх штатів, в які ми навідались перед тим, як повернутись додому у 2019 році, стала Аляска.

Планування

Поїздку, яка мала бути від кінця серпня до кінця вересня, я почала планувати в перших числах квітня. І в його останніх числах закінчила з бронюваннями. Приділи плануванню час та увагу, так як:

• в інтернеті небагато інформації про різні локації, порівняно з популярними інстаграмними місцями на континентальній частині США
• багато залежить від сезону, погоди та розташування (Аляска в 3 рази більша за Україну, тож уяви собі, як в одній частині закінчується літо, а в іншій вже наступила зима). Наприклад, ми мали їхати під кінець сезону, а це означало, що в одному парку закривалась дорога, в другому переставали працювати оператори каякінг-турів, а в третьому ведмеді йшли у сплячку. Та величезна перевага такого таймінгу ніби “в останній момент” виявилась в тому, що ми захопили всі 3 сезони за 34 дні подорожі: довгі літні дні, швидкоминаючу осінь та полярне сяйво.

Я спланувала та забронювала абсолютно все: перельоти до штату і всередині штату, машину, кемпінг, автобуси, поїзди, тури та дозволи. Можливо, тобі здаcться, що це занадто складно та позбавляє тебе гнучкості та свободи. Та я думаю, що вже на місці тобі захочеться того самого, та все вже буде заброньовано, або влетить тобі в копійку.

Маршрут

Умовно можна поділити нашу подорож на 4 частини:

1. Парк Katmai National Park (NP) вдвох з Петром
2. “Road trip” по півдню Аляски з 2 друзями, які згодом до нас приєднались (Вова і Тарас)
3. Беккаунтрі в Denali NP, вже без машини
4. І ми знов лишились подорожувати вдвох

Част. 1

Katmai NP – край, де ходять величезні грізлі, а річки сповнені лососю. Для того, щоб дістатись його, потрібно було з Anchorage прилетіти в King Salmon, а звідти маленьким літаком (кукурузником) в містечко Brooks Camp. 

В парку є відомий водоспад – Brooks Falls, що збирає кожного літа сотні ведмедів, які приходять туди поласувати лососем.

Ми жили в кемпінгу, огородженому електричним парканом, та кожного дня просинались, щоб пройтись по озеру, побачити там нові сліди ведмежих лап (або ведмедів) по дорозі до Brooks Falls. Впродовж кількох днів ми вже з легкістю розрізняли ведмедів по їх вигляду та поведінці.

Част. 2

Повернувшись в Anchorage, ми зустріли хлопців Тараса та Вову, орендували машину, та поїхали на південь в Seward. Сама дорога є мальовничою, як і стежки від неї (ми пройшлись до Byron та до Portage Glacier), та Seward нас зустрів в диму від пожеж та змусив посунути плани.

Що робити в Seward? Відвідати парк Kenai Fjords NP, а це:

1. каякінг тур до фіордів та льодовиків (в нас був з ночівлею у лагуну Bear Glacier)
2. Exit Glacier 
3. Harding Icefield – льодовикове поле площею 1813 км2 (площа Львова х 10). А якщо включати понад 40 льодовиків, які відходять від нього, то це 2849 км2! Це таке видовище, яке ти просто не можеш пропустити, якщо ти на Алясці. Дивись відео, яке змонтував Тарас.

St Elias – Wrangell Mountains NP – найбільший національний парк у США, площею 53,5 тис. квадратних кілометрів, був наступним нашим пунктом. В ньому ми:

1. відвідали історичне місце видобування міді Kennecott. Уяви, в цьому містечку провели електрику раніше, ніж в Чікаго!
2. пролетілись над найвищими горами та льодовиками на турі літаком-кукурузником
3. якщо б дозволяв час, пройшлись би поверхнею Kennicott Glacier та під ним в льодяних печерах (обов’язково з гідом, так як печери щодня деформуються!)
4. танцювали на концерті в єдиному в місті барі з такими ж туристами та місцевими – хто би міг подумати, що проїхавши 8 годин по дичині до містечка з населенням до 20 влітку та 0 взимку, ми опинимось на останній вечірці того року?
   

В цьому парку відмінний трекінг для бекпекерів, вище середнього. Багато операторів мають опцію закинути тебе вертольотом на льодовик, звідки ти можеш обійти територію довкола та повернутись назад або з вертольотом, або пішки.

Не менш цікавий трекінг є і в горах Talkeetna, біля Anchorage, зокрема Bomber Traverse. Назва треку походить від бомбардувального літака, який розбився у 1957 на Bomber Glacier та досі там і лежить. Цей літак мав стати сюрпризом для хлопців, та я дуже переживала, що ніхто крім мене не розумів складності того маршруту (декілька небезпечних підйомів та спусків по льодовикам та переходи з однієї сторони на іншу декількох хребтів).

На жаль, або можливо і на превелике щастя, вже будучи пару кроків від першого хребта, ми вирішили спуститись. Густі хмари та погана видимість врятували нас від занадто складного походу (та, напевно, завадили мандрівникам, які якраз за пару днів до нас там загубились).

Част. 3

Ми повернулись в Anchorage, здали машину та сіли на поїзд до Denali NP. В Деналі треба заздалегідь придбати квитки на автобус, яким ти можеш переміщатись всередині парку, але якщо повертаєшся на початок, то для повторного входу потрібно придбати нові квитки. Тож ми запаслись їжею на тиждень. В Деналі є дуже цікава система дозволів для перебування у дичині: парк поділений на секції (units), які кожна мають максимальну кількість місць на ніч.

Рейнджери можуть розповісти тобі, які юніти є легші у плані рельєфу та навиків орієнтації в диких умовах, а які мають трекінг для вже прокачаних мандрівників. Ми взяли 3 юніти в різних частинах парку: з підйомом на гору, з проходженням болота та з пересіченням річок. Два правила: 1. встановлювати намети так, щоб тебе не було видно з дороги; 2. стежок немає, йди в будь-якому напрямку, що серце забажає.

Denali NP – це:

1. Найвища гора Північної Америки Мак-Кінлі/Деналі
2. 92 миль (148 км) дороги, біля якої можна побачити безліч диких тварин. За один день автобусного маршруту до кінця і назад ми нарахували 8 ведмедів, та декілька лосів, гірних кіз, соколів, зайців та одного вовка
3. Відчуття дикості у диких умовах (уяви, що середній ліміт 4 людини на юніт, а юніт може бути від 26 до 1660 км2)
4. Вже звідси з вересня можна побачити полярне сяйво (дякую Петру за те, що 4 ночі підряд просинався в 12-й ночі та годинами слідкував за небом)

В Деналі ми попрощались з Тарасом та Вовою, побули ще декілька днів і тоді в останній день, коли ще їздили автобуси, вийшли з парку, стали на трасі і зловили машину до найближчого супермаркету в місті Healy.

Част. 4

Автостопом по 4-х машинах, і ми дістались до K’esugi Ridge Trail в Denali State Park. Стежка довжиною 29 миль (46,6 км). Мальовничий похід, в якому ми нарешті змогли побачити гору Деналі. Більшість днів вона у хмарах, та перед сходом сонця, коли хмари лягли низько, вона з’явилась перед нами у всій красі. Та за пів години хмари піднялись та знов її окутали.

Після виходу зі стежки ми зловили машину та доїхали до Феєрбенксу. Звідти, на північ Аляски, за полярне коло, веде дорога Dalton Highway, по якій більшість компаній по оренді машини забороняють їхати, а пару компаній здають офф-роуд машини за захмарні гроші (до 1.5 тисяч доларів). Тож нам нереально повезло з тим, що наш хост по каучсерфінгу (couchsurfing) Фріда дозволила нам взяти її машину. Ми пробули тиждень у Фріди. Тиждень розслаблених поїздок та затишку і спокою в її домі – ідеальне закінчення нашої подорожі по Алясці.

The Last Frontier, як його називають американці, цей штат підійде кожному, хто любить природу. Та це холодний, просторий і дикий край, до якого треба бути підготовленим, щоб мати змогу сповна ним насолодитись.