З Києва до Говерли пішки. Як мандруючи зібрати кошти для ЗСУ – інтерв’ю із блогером, волонтером та мандрівником Владиславом Пастушенком

 1. Владислав привіт! Розкажіть трохи про себе: звідки ви, чим займаєтесь, скільки вам років? 

Вітаю! Мене звати Владислав Пастушенко , але багато хто знає мене як “Пастуха” . Я – корінний киянин, мені 24 роки , за освітою я – вчитель фізичного виховання з напрямком організація туристичної діяльності . Але туризмом я почав займатись ще до університету . Моє пірнання в світ походів почалось з походів в Чорнобильську зону в далекому 2015- 2016 році , до гір я дістався тільки в червні 2017 року з практикою в коледжі ( да, фізруки не тільки вчаться м’ячі пинати в школі) (сміється) .На даний момент в мене за плечима 33 походи в Чорнобильську зону сталкером і вже понад 20 походів в гори ( в цьому списку є дві мої експедиції : перша у 2018 році, ми з хлопцями пішли пішки з Вінниці до Говерли вийшло 420 км за 21 день , і минулий волонтерський похід з Києва до Говерли 700 км за 20 днів).

 

2. Розкажіть як прийшла ідея, чому ви обрали саме такий спосіб збору коштів на ЗСУ?

Ідея піти пішки саме з Києва сиділа ще з 2018 року . Повторюсь , що у 2018 році я, з компанією товаришів, пішли пішки з Вінниці до Говерли , хоча спочатку планували йти з Києва , але в нас не було так багато вільного часу на це ( ми виділяли до одного місяця на похід , тоді б в нас це зайняло на багато більше через недосвідченість)

І ось, ще на початку літа, прийшла ідея зробити це і зробити це самому , показати це все людям та зібрати на ЗСУ . Мав йти не в вересні, а раніше , але прийшлось відкласти  на два місяці .

Ось настав час пік , я з самого ранку на виході з міста Київ , під легесеньким дощем , з наплічником, починаю свій довгий шлях, прямо як хоббіт з володаря перснів.

3. Звідки починався старт і де фінішували, скільки кілометрів ви пройшли і скільки часу зайняла піша подорож?

Старт почався , як і будь який похід,  з голови . А саме з думки ” о, можна зробити це і допомогти армії”, так сказати, стрельнуло в голову і вбив два зайці пострілом : перше-  пройти давно омріяний шлях, друге-  допомогти військовим.

Після думки було планування , складання маршруту і всякі дрібніші процеси. Далі  – старт з Києва. Я йшов в невідомість для себе , попереду – багато кілометрів , багато собак які хочуть на тебе з кожного двору в селі кинутись і перемінність погодних умов.

План був пройти за 30-40 днів весь шлях , закладалось по 20-30 км в день , але для мене це виявилась дитяча дистанція і я перевиконав свій план і впорався за 20 днів

Фінішем була Говерла – найвища точка України.

Якщо вдаватись в деталі , шлях був, в більшості, доволі скучним : дорога-дорога-дорога…. Безкінечна дорога , десь перебивалось бездоріжжям , полями , лісами та краєвидами цікавішими , найцікавіше було вже під кінець шляху , коли я загубився і потрапив в сильне болото , з якого ледве вийшов в цивілізацію )

В той момент я вже відправив свій наплічник з наметом і всіма іншими речами  додому і рухався з бананкою в якій було саме необхідне.

4. Скільки кілометрів в день ви проходили?

По кілометражу я  йшов , в середньому , по 35-40 км і декілька разів більше 50 км за день , такі великі дистанції робив, в основному, перед великими містами , потім лишався в місті на 1 день відпочинку , де я майже не вставав з ліжка і давав організму відпочити. Ранок починався не з кави , а з 12-16 км без перерви і потім тільки привал на перекус. В цілому я за 20 днів пройшов 700 км

5. Наскільки важко було долати шлях, з якими труднощами доводилось зустрічатись?

Перший день був найкоротшим за дистанцією , всього 27-28 км, якщо правильно пам’ятаю, і найтравматичнішим для мене, я в м’ясо стер свої боки, бо одягнув бавовняну футболку, і, під дощем та потом, і з допомогою рюкзака, воно стерло мене від лівого боку по поясниці і до правого. Найважче  – це монотонність , безкінечна дорога . Дощі теж додавали неприємностей та і не забуваємо про стерті боки в перший день , які загоїлись вже по поверненню в Київ .

Було багато цікавих місць де ночував : десь люди до себе  вписували , то десь при церкві , то в квартирі , то сам в наметі , або без намету , в печері з кажанами , таке собі ” переночувати любою ціною ” .

Під кінець було навіть 2 рази , що готелі безкоштовно давали заночувати, коли розповідав що я волонтер і що я роблю.

Трудно було , коли донати йшли погано , в голові сиділа думка ” нашо я це роблю, якщо віддачі від людей майже нема” , але  я взяв себе в руки і все-таки доробив цю справу до кінця

Ще був момент,  коли хотів зрізати 15 км і пішов через ліс в Чернівецькій області , спочатку все було добре , поки не почалось багно , ноги встрявали , ти її дістаєш, а воно ще й засмоктує  його назад , роззуває, рве кроси і, плюс до того, вивіски на початку , що там мешкають ведмеді , в голові тримаєш думку, як відбиватись від нього ( а нічого не допоможе), а на швидкому доступі  – ніж.

Якщо не помилився, то блукав я по тим джунглям 7-8 годин… Як я був радий побачити дорогу і людей. ..Коли йдеш сам – соціалізація дуже потрібна , один день не поговориш з кимось , потім, хто б не почав з тобою говорити, ти починаєш з ними намагатись якомога більше поспілкуватись , бо тобі не вистачає людської мови .

Ще ти залишаєшся сам з своїми думками , прокручуєш в голові все що можна і, як по мені, це теж дуже добре підвищує твій рівень: моральний і психічний.

6. Розкажіть, як планувався похід, яке спорядження брали з собою? Яку вагу на собі несли?

Маючи досвід, я накидав кістяк маршруту , приблизні точки стоянки , і розуміння, що маю лишатись в Вінниці , Кам’янці-Подільському та Чернівцях мінімум на сутки ( хоча з Чернівців я пішов раніше, бо поспішав)  В тих містах я провів час з чудовими людьми.

Зі спорядження, ясна річ, взуття зручне , це мої бойові скороходи були , в яких я не один похід відтоптав Чорнобильськими стежками і був в них впевнений, та крокси, щоб перезуватись та давати ногам відпочинок. Наплічник на 65 л , велика бананка на поясі , намет двохмісний (просто я – хлопчина великий , треба багацько місця мати) , каремат гармошкою , бо легше на привал розкинути і не скручується в трубку , спальник на холодну погоду , але він мене моментами не дуже рятував , інтегрована система для приготування їжі , павер банки , ліхтарик і тд., по суті, це основне моє спорядження на похід було , в цілому , на спині з спорядженням + їжа + одяг було коло 12-16 кг, я думаю. На жаль, зважити не було як це все. (сміється). Деколи я відправляв в села чи міста вперед деякі речі, які мені не знадобляться декілька днів – тим самим економив вагу.

7. Чим ви харчувалися під час походу? Скільки раз на день?

Дякуючи вам, я харчувався смачно та добре.

Це були мої основні прийоми їжі , цей суп «Фо бо» , в який додавав свининку – це просто мій топ . Крім субліматів , я їв в магазинчиках, які в селах траплялись, і, якщо в містах, то  в якихось кафе. Але основною мого раціону була ваша продукція і, дякуючи цьому ,я не голодував, і є така штука , коли ти втомлений і хочеш їсти , то смачна їжа тобі сильно піднімає настрій , в принципі,  це теж додавало якихось морально-вольових до походу.

8. Чи допомагали вам люди, з якими ви зустрічались, з харчами і ночівлею?

З харчами – не пригадаю, якщо чесно; було, що я з садів яблука крав і їв, думаю, можна за допомогу це порахувати. А от з житлом – так, було багатенько місць, де мене вписали в себе і дали переночувати , про готелі я вже казав, що навіть не взяли з мене коштів. Також були підписними, в яких я лишався, або їх родичі, навіть була жіночка, яка на дорозі зустріла мене і забрала десь в село, де мене змогли приютити.

9. Чим були якісь проблеми зі здоров’ям під час таких фізичних навантажень?

Ой, ну стерті боки – це щось , передати не можу, скільки воно мороки принесло , та і сідничний нерв , який я простудив в перші дні війни , коли пішов в добровольчий батальйон ( я там пробув недовго , буквально днів 8-10, і весь цей час ми просто рили окопи на окраїні Києва, і після того ми пішли звідти з хлопцями), там я його на морозі застудив і при великих навантаженнях дуже сильно віддає в сідницю , спину та ногу. А так – не пригадаю ще якісь проблеми, з якими зіткнувся , пов’язані зі здоров’ям.

10. Що можете порекомендувати людям , які надихнуться вашим прикладом при плануванні таких походів?

Вже мені декілька разів писали люди , які теж вирішили пройти такий шлях , і радив всім одне : підготуватись , зручне взуття, синтетичні футболки та не покинути цей шлях, не подолавши його до кінця.

11. Чи витримало взуття до кінця мандрівки?

До кінця мандрівки взуття майже на лишилось ,так сказати , до цього ці кросівки по Чорнобилю долали великі дистанції , но тут 700 км їх добило , тепер лежать в мене, думаю, чи лишити на згадку ,чи віддати в якийсь музей, якщо такий є.  (сміється)

12. Чи вдалось зібрати потрібну суму коштів і скільки загалом вдалось зібрати?

Ціль було – зібрати 500 000 грн. На початку донати заходили добре , але потім, в якийсь момент , зупинились і до кінця мандрівки вийшло зібрати трішки більше половини суми, якщо не помиляюсь 280 000 грн , але потім дозбирували ще на одне авто та його ремонт , якщо це сюди додати , то плюс 90-100 000 грн.

 

 

Інстаграм Владислава

Телеграм Владислава